Розбуди мене вранці, мамо,
Як в далекім дитинстві колись:
Біля ліжка мого так само
Наді мною ще раз нахились.
Доторкнись до чола рукою
І шепни тихо: “Синку, вставай.
Вже світанок зроста над рікою,
І від сну прокидається гай.
Півень сонцю прокукурікав
Як господар, не просто так.
Ранок всіх до роботи кликав,
Мов дівчину до себе юнак.
У садочку проснулася птиця,
Оживає, мов вулик, село.
За селом вже співа косовиця,
З річки сонечко ніжне зійшло…”
Білий сніг притрусив мені скроні,
Та з роками крізь свій часограй
Відчуваю матусі долоні
Й чую лагідне: “Синку, вставай”.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274785
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.08.2011
автор: В. Гроз