Зачини двері.
Бо цей про́тяг
Вивітрить з мене душу.
І залишуся без душі я.
Чим же буду тоді
Горнутися до тебе.
Опиниться душа моя,
Ніби за шклом.
І буде вона
Сумно дивитися,
Гукати німо,
Кликати і звати,
Як рибка з акваріуму.
А ти нічого не відчуєш,
Окрім порожнечі й самотності.
Окрім холодних обіймів
Протягу,
Який проникає в шпарину
Нещільно зачинених
Дверей на той світ,
Де живе і володіє тобою
Липке,
неодчіпне минуле.
У нього пальці
Тонкі́ і довгі,
Як водорості.
В нього очі,
Без вій і повік,
Як над цвинтарем
Два місяці уповні́.
В нього серце –
Як чорна космічна дірка
Ненаситна,
Що крізь шпарину
Нещільно зачинених тобою дверей
Висмоктує з мене
теплу душу,
Випиває, як світло
З необачної зірки.
Зачини двері.
Бо моя душа
Все одно не наситить собою
Чорної дірки
Незагоєного сумління
Твого минулого.
…Світла ніколи не буде там,
Де воно поглинається,
А не народжується із сере́дини, -
Скільки його не крали б
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274562
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2011
автор: Валя Савелюк