* * *

Я  є,  чи  мене  нема?  
Це  тіло  -  сама  оболонка,
душа  в  нім  прозора,  німа
і  рветься,  бо  дуже  тонко...

Латати  не  маю  сил  -  
усохлося  десь  натхнення,  
як  зичила  іншим  крил,
лишивши  собі  смирення.

Тепер  і  його  нема,
і  розпач  у  злість  вростає  -
варила  собі  сама
напій  полину...  Ковтаю.

То  ліки...  бо  ще  жива
і  питиму  їх  до  смерти,
в  цій  чаші  не  видно  дна  -
життя  потребує  жертви.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274328
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2011
автор: Адель Станіславська