Сонця рясно, де літо росить,
райським яблукам в гіллі тісно…
А сіна пахкотять в покосах,
а пташина виводить пісню…
А жита! А жита – колоссям…
Не долоням лоскітно – серцю.
Зерно дзвонить, бо ще не осінь –
літо в зелі, жнивує серпень.
Картоплі дожидають часу,
гарбузи надувають боки.
Новий місяць дощем зачався,
але спека триває поки –
поки ще квасолями звите
кукурудзи туге бадилля,
поки небо іще без свити,
кінь-цвіркун закусив вудила.
Стільки сонць! – розкошує грядка:
чорнобривців, жоржини ватра,
чималенька настурцій латка,
айстри, що
перейдуть у завтра.
Що не день розцвітає квітка –
тиха свічечка, нове диво…
Серпень килим промінням виткав,
ним я в осінь поволі йтиму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274041
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2011
автор: Omega