[b]РАНОК[/b]
Там, де небо до землі впадáє
Й від дошів схвильована вона
У його обійми лине...– розквітає
Вкотре незбагнéнна дивина.
Знов вмиваються росою юні зорі,
Заколихані у сонячних руках,
І розчісують хмаринки білочолі
Перше світло в дзéркалах-ставкáх.
Там із тéмряви народжується ранком
Оповитеє туманом немовля –
Новий день, що з зо́ряним світанком
Прокидається у співі солов’я.
В діамантах квітів засвітився
Небосхил. Він, зрóщений з ночéй,
Пестощами прóменів розлився
Щоб побачити красу твої́х очей.
Щоби з їхнього суцвіття увібрати
Барв в веселку й кольори у сни
І зірницям в небеса додати
Той серпанок з блиску та краси.
[b][i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i]6 серпня 2011 р.[/i]
[i]Гай-Нижник П. [/i]Плинність: Поезія. – К: «МП Леся», 2015. – C.24.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2011
автор: Гай-Нижник Павло