Як прекрасне затемнення місяця, біля хвиль, які виглядають неначе вирвані із моря...Про цю вічно прекрасну природу можна говорити вічно, а також про існує легенда пов*язана з нею.
Коли вони вперше зустрілись, серце Амвросія почалося битися з такою силою, що він навіть не встигав дихати, Вона проходила мимохідь, подарувала йому лиш погляд своїх голубих очей із довгими віями.
На той час йому було лишень 18, його волося трішки нижче плича, темного кольору, очі світло-зеленого кольору, а погляд пронизливий аж до кісток, у нього явно виражині скули, ніс прямої форми.
Амвросій незважав на інших дівчат, а вона...ніхто не знав нічого про неї, лиш те, що вона появлялася раз на тиждень - в четвер, чму невідомо. А він все марив...
Одного такого, як звичайного четверга, він слідував зв нею, Вона зайшла в якусь печеру, зайшовши вона почала наспівати дивну мелодію, яка була так прекрасна.
Вона почула що позаду неї хтось йшов, але її це не збентежело, а навпаки заворожило. Вона зняла із сбе сукню у вікторіанському стилі, оглянулась і ніжним голосом мовила:
_ Підійди, Амвросію, не бійся...
Його руки тремтіли, а ноги не йшли, а несли до неї, до неї бажаної. Ця дивна прекрасна дівчина з блідою шкірою та голубили очима, які дивились на нього пожираючи його тіло, взяла його руку і поклала на свою тендітну та бездоганну шкіру талії, а іншу - на свої пружні груди і мовила йому на вухо:
- Не бійся...Тобі приємно?
Амвросій зміг лише махнути головою, що так.
Вона припала до його вуст своїми пухкими вустами. І вони віддалися інстинкту з головою, забувш про все на світі.
Їх зустрічі тривали пів року, доти, доки він не прийшов до неї, а вона сиділа та плакала прикривши своє обличчя руками.
-Іди геть! - говорила Вона Амвросію заплаканим голосом.- Геть!
але він залишився. Вона бісилася, приховуючи обличчя під шовковою тканиною, то волоссям червоного кольору.
Потім глянула на нього. Вона була зовсім не така, її обличчя покривали рани, які савали все глибшими та кровавішими.
-Невже ти будеш кожати мене таку? - крикнула Вона.- Іди геть, прошу...
Він сів поруч і на вухо сказав:
-Так...
-Але ти ж... закохався в оболнку...
Він сідав ще ближче і обійняв її.
- Послухай, не перебивай! Чуєш, кохаю!А ти? Ти кохаєш?
-Мені не можна! колись мене прокляла відьма, що я буду вічно красива і бажана, але...
-Хіба це прокляття? перебив він.
Мовчи. - до його вуст вона притулила свою руку і продовжила. - Я прекрасна і жадана, але мені не можна закохуватись, якщо закохаюсь, то.. ти бачиш результат...Я тебе кохаю. І моє обличчя, як доказ. ти не винний! - Вона знов заплакала і продовжила захлюпуючись слізьми. - Нівіщо ти пішов за мною?Навіщо в моєму житті, з*явився? ні, мовчи!- і вони промовчали так до ранку.
- Іди! Дякую, що був зі мною. -глянула Вона на нього неначе востаннє. Це кінець...
Він пішов, залишив її на одинці зі своїми думками.
Наступного вечора Амвросій знов прийшов до неї, але її не було вдома. Його голову заполонили самі страшні думки. Він ходив та звав її:
- Беата!Беата!- так вона йому приставилась.- Беата...- Він побачив біля схила св. Велімора знайому білу сукню.
Він кинувся туди та було за пізно її прекрасне тіло лежало на камінні в крові. вІН КИНУВСЯ ЗА НЕЮ ЗІ СЛОВАМИ:
-Ми пов*язані з тобою на вік!!!!!!
З тих пір на цьому місці за сотню закоханих пар знайшли останні секунди свого життя після зустрічі з Амвросієм та Беатою, їх знаходили на гострому камінні берега. Існує повір*я, що Амвросій і Беата не бажають бачити когось щасливими, так як вони не отримали свого щастя.
-Амвросію, мабуть нам не варто туди йти. Я ж так тебе кохаю.- із хвилюванням говорила червоно волоса леді, тримаючи йога за руки.
-Так, неварто, люба, бо це все може погано закінчитись...-Мовив Амросій в її голубі очі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273727
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2011
автор: Даша Піддубна