РОЗМОВА ЗІ СМЕРТЮ

Лиш  вії  примружила  й  мов  провалилась,
У  сон  неспокійний,  важкий  задивилась:

Кімната,  осяяна  сонечком  літнім,
В  дверях  юна  діва  в  вбранні  тогосвітнім.
-  Чи  знаєш  хто  я?  –  загадково  спитала.
-  Так,  ти  –  моя  смерть,  але  я  не  чекала!
У  мене,  поглянь,  ось  дитинка  маленька,
Потрібна  ще  крихітці  любляча  ненька.
-Навіщо  прийшла!?  –  ніби  вдвох  запитали.
-Та  я  не  хотіла,  мене  викликали.
Хто  викликав,  рада  тобі  показати,
Та  більше  нічого  не  можу  сказати.
В  прочинені  двері  в  сусідній  кімнаті  
Я  бачу  застілля,  знайомих  багато.
-  Он  та,  що  сидить  за  столом  біля  краю.
Мені  уже  час,  я  тебе  покидаю.

Я  вмить  підхопилась,  розплющила  очі,
Не  спалося  більше  мені  тії  ночі.
Під  боком  сопе  янголя  солоденько.
-Спи,  сонечко  ясне,  спи,    доню  рідненька,  –
Промовила  стиха  в  фіранку  відкриту,  –
Мені  дарували  життя  з  того  світу…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272920
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 31.07.2011
автор: Інна Серьогіна