Стікає росами трава зеленокоса,
П’є сонце ту цілющу благодать,
Я йду по косам- росам, зовсім гола й боса,
Енергію у себе, щоб вбирать.
А, вітер огортає моє голе тіло,
Пестить стрімкою прохолодою ...
Ось, уже і жито з волошками поспіло,
І вівсянки кружляють з молоддю.
У мене, немов виросли шовкові крила,
В душі, якийсь схвильований трепет,
У полі, на волі захотілось до світла
Зробити свій останній мабуть злет.
Колише вітер в полі море пишне, хлібне,
Нагоняючи на нього хвилі...
І бринить воно жовтороте, стоголосе,
Тягне до землі його колосся.
Запахи спориша, чебреця та ще й м’яти,
Зупиняє мій той останній злет,
Я вдихаю дні літа, щоб запам’ятати
До зими, його духм’яний букет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272760
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2011
автор: Макієвська Наталія Є.