Так сумно і водночас одиноко
Дивлюсь на небо синьо-голубе
І пролітає в мріях сон глибокий
Який напевно до мене не прийде.
А сонце вже зайшло і тільки вітер
Похитує тихесенько гілля.
На небі місяць тихо світить
І зіронька одна, така як я.
Сиджу і думаю про все, що є на світі
Про все хороше й спогади сумні.
Про усе те, що збутися не зможе
І від усього цього сумно так мені.
Маленький дощик, що зрання накрапав
Залишив слід свій на зелененькій траві.
Він падав але ще тоді не знав
Що лише слід і в мене на душі.
Дві зіроньки зійшли іще на небі
Темнішає і ніч уже в путі.
Одна із них десь зникла й вже й не треба
А інша так мрійливо всміхається мені.
Цей ніжний холод мене вже обіймає
Усе мовчить, будиночки сумні.
Немов сказати хоче, та не знає
Що коїться у мене на душі.
Сова летить й сідає на ялини
Десь вогник видно один ще в далині.
Усе вже спить, а смуток не стихає
В уяві в мене квіти на весні.
У темноті нічого вже не видно
Лиш місяць тихо шепоче щось в далі.
Немов заколисати мене хоче
В меланхолійній темряві дзвінкій.
Краплинки з неба падають дощу
Немов хтось плаче й сліз не витирає.
А я дивлюсь самотньо, як в вікні
Останній вогник в темряві згоряє.
Звуки сови десь чую в далині
У душу спогади навіюють мені.
Про те, що вже не збудеться ніколи
Про те, що вже пройшло і без промови.
Сиджу і думаю про все, що є на світі
Про все хороше й спогади сумні.
Про усе те, що збутися не зможе
І від усього цього сумно так мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272478
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.07.2011
автор: Машулі4ка