Готельні східці нам слугують п'єдесталом,
І буде фото не портретне, групове.
Лягає сум, що тихо коле гострим жалом,
Уже прощатися для мене не нове.
Готель місцеві називають «Пентагоном»,
А гостям здалеку - він ніби як Парнас:
Вечірнім рупором поезії і домом,
Що чув сопрано від гостей, та ще і бас.
Я хочу в Умань, у готель, у парк, у «Флору»!
Назад крутнути стрілки часу - хижі, злі,
Вручить корони всім, хто вірно служить слову,
Бо ви по праву - Королеви й Королі.
25.07.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272280
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.07.2011
автор: Олексій Тичко