За краєм,віч-на-віч,десь в піднебесній залі,
Зустрілись День і Ніч.Та сперечатись стали.
Хто важливіший з них,кому належить першість,
У кого менше лих,хто має більшу впертість.
День каже:»Я – король!Бо сяю сонцем з неба!
Твоя ж- мізерна роль.Яка в тобі потреба?
Я Сонце та тепло дарую всьому світу.
Я – чесний,наче скло.Прозорий та відкритий.
Я не ховаю зло у темряві та тіні.
Пробуджую добро у кожному створінні.
Удень ростуть сади та розквітають квіти.
Співають солов*ї,радіють сонцю діти.
Зі мной не пропадеш!Я проведу в дорогу.
Творю добро без меж та йду на допомогу!
Задумалася Ніч.Зітхнула та сказала:
«Ти – теплий,наче піч,Я – прохолодой стала.
Коли весь день пече твоє гараче Сонце,
Я тінь через плече несу усім в віконця.
Та стомлених людей вкладаю відпочити!
Відповідай же ,День,Ніч можна не любити?»
Спитав у Неба День:»Що скажеш,наш володар?»
«Вже досить теревень!У кожнім своя врода!»-
Так відповіло їм високе,чисте Небо,-
«У вас єдиний дім,де День і Ніч – потреба!
День – брат,а Ніч – сестра,Земля – то ваша мати.
Тому,весь сенс життя,без вас буття не вартий!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271818
Рубрика: Поема
дата надходження 24.07.2011
автор: Лунная соната