Квітнуть каштани, кинувшись у крайнощі
Ми можемо минуть їх. Міф - минуле.
Розбити рідну рамку – рано ще:
Зникла зима забрать її забула.
Розквітли. Розтеклися роси ріками,
Чебрець і чорнобривці чепурились.
Втішаючись вогким вином під вільхами,
Поснулим пориванням підкорилась.
Покликала підвівшись перші промені,
Навмисне наколола ніжні ноги
Спокутавши свої світанки стомлені:
Зима заснути забирала змогу.
Застигла, як забути знов, не знаючи,
Гриміли гори голосно грозою
Розбила твою рамку розмітаючи
Солоні скельця свячені сльозою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271801
Рубрика: Акровірші
дата надходження 24.07.2011
автор: NNNP