Звук, іще, і безліч зайвих звуків
Так прагнуть відірвать мене,
Та я до вух притисну міцно руки,
Послухаю, як серце кров жене.
Тумани, бруд, брехливі всі прогнози,
Новини, фільми і громадський транспорт,
І люди, що бодають наче кози,
Псуючи настрій, заводячи у ступор.
А ти – такий ввесь чемний і пристойний,
Від тебе голки бігають по венах,
Ввесь час боюся, що тебе я не достойна,
Ім’я твоє шукаю на конвертах.
Та сотні птахів-сумнівів
Все ще живі, хоч вже й підбиті,
Зметуть крилом минулий тлін,
Хоч під волоссям моїм скриті...
Ти утікаєш знов від мене,
Як жук від подиху мого.
Ні, ти не з"їдеш, звісно, з теми,
Тебе не стане самого.
Сьогодні я зламала ніготь,
Та застогнала не від болю,
Тебе з думок хотіла вирвать,
З тих, що живуть в обох півкулях.
Хоч чорне пір’я, наче сніг,
Засипле всю мою планету,
Ношу в душі, як оберіг,
Ті, що співав мені куплети.
Твої легені такі сильні
Чорну зиму змогли б прогнати,
А очі вільні і щасливі,
Мені б хоч капіляром стати.
Щаслива стати, ну, хоча б повітрям,
Яким на мить наповниш ти легені;
Сніжинкою, підхваченою вітром,
На твоїй посмішці дозволь загинуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271788
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2011
автор: Конвалія