за сім земель
в невиправдану тишу,
за скельця скель
розбитих хвиль морів
тамую дні
і все твій погляд пишу
вологим вітром
чайці на крилі.
у амфорах,
що вичерпали ранки,
спить захід сонця
і мовчання арф,
і я тебе мовчу –
занадто палко –
тавро тремтіння хвилі
на вустах.
окреслений
і спогадом, і сумом,
придуманий не мною,
та мені
твоїх небес
натягнутими струни,
як тятиву
тримати глибині.
поклич…
поклич!
жалем холодних ґротів,
що дзвоном стріл
врізається в пітьму,
як смертному –
його безсмертя поклик,
як хвиля вірить хвилі, –
я прийду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271781
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2011
автор: olya lakhotsky