вона завжди верталася до нього...
крізь призму часу і безглуздість мрій,
туди, де почуттям своїм давала волю,
уміло стримуючи біль...
вона завжди верталася до нього...
через роки і епізоди, банальні сцени і слова,
втікала від чергових коханців,
залишаючи розбитими бокали і серця...
і хай заплуталась в брехні і правді,
і в пошуках марних пройшла не одна весна,
вона знала, що це не має значення,
бо любов до нього однаково жива...
хтось називав цю дурість грою,
а інші ж найсвятішим почуттям,
та вона завжди верталася до нього
щоб не говорили заздрісні уста...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271550
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.07.2011
автор: my soul