Світанками зростає сивина,
і коло дзеркала так щемно б'є у груди.
Життя оте - відро старого бруду,
зібрати й долу кинути з вікна...
Так поспішали, линули в блакить
оті роки мої - сполоханії коні,
а що зосталось на старім припоні,
то тих не мою чим уже кормить.
І тим живу - що тішусь перед сном
картинками дітей в фотоальбомі.
Зстаріле серце, живучи у комі
так скупо днями кормиться дзвінком:
- Ну як ви там ? Працюєте... гаразд.
І краще ніж оте "гаразд" - й не знаю...
Встаю щоранку, пошепки благаю:
Ради дзвінків отих... не склеюй поки ласт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270785
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2011
автор: Юрась Пухнастий