Вокзал вже став, як рідний дім,
Всіх знаю рух я поїздів,
Але один лиш нас єднає,
І серце б’ється, як рушає.
Зустрінеш знову, як завжди,
У пристрасті ми понесемось,
Ми маємо лише три дні,
Душею й тілом відірвемось.
Пройшли завітні вже хвилини,
І знов вокзал, і знов перон,
Лице всі сльози вже залили,
У серці моїм ти барон.
Іще хвилинку, зачекай,
Не відірвусь від тебе,
Та провідник сказав: «Прощай»
Тепло я рук беру на себе.
Я бачу очі щось говорять,
Та ти чомусь усе мовчиш,
Я розвернусь, іду у потяг,
А ти, як камінь там стоїш.
Зайшла у поїзд на сходину,
У спину крикнув: «Я ЛЮБЛЮ»,
Порвав мене на половинки,
Лиш звук коліс тепер ловлю.
Пройшла секунда, я не вірю,
Що щойно був ти на устах,
Солодким присмаком ванільним,
Провів в дорогу, наче птах.
Слова платівкою лунають,
Стискаю міцно телефон,
Тепер усі клітинки знають,
Що ми продовжим марафон.
А поки дивлюсь у поличку,
Стікають сльози по щоці,
І мить, коли слова ти крикнув,
Десь так засіли у душі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2011
автор: Galkka