Це вже вкотре я блукаю тими містами
відкритими вночі як рани.
І пісочні сльози очей твоїх -
фасади будинків тиші,
гостроверхі стирчать вони у небо,
наче вилиці.
Я гублюсь все далі, отримуючи
від перехожих листівки
із новими сновидіннями,
стомленою тінню вітру
обабіч
бруківки вимощеної на твоїх пальцях,
де кожний новий крок
залишається історією в пам'яті,
чи спотвореною уявою
перебування
на одному місці,
де наше спільне майбутнє
ховається за пісочними сльозами
минулим,
народжуючи вулиці -
сухі вени твого тіла.
Я вдивляюсь у тінь на бруківці палець,
розуміючи, що не бачу нічого, окрім як
самої бруківки і відображення тебе,
з жилок поміж камінням
випаровуються душі землі,
що злітають із неба у небо новими містами.
І якщо Бог існує - то в подобі твоїй
Він зводить нові Вавілони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270399
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.07.2011
автор: Paul Prinzowski