Бентежною іллюзією ночі,
Поринув світ в зимові сни казкові,
Забув про осені сумно-жовтаві очі,
І про її дощів нудні розмови...
Омріяною драмою снігів цих...
Новелою безжурних сподівань
І не було вже ні хвилини в них...
Холодними годинами прощань..
І знову вітру голос грізночоло..
І знову казка,як коту під хвіст..
І знову соло...знову дивне соло...
І мати б сили збудувати міст..
Самотній місяць...зірка..і бажання
Таке земне,йому...не до вподоби..
В своїх руках тримаєш їх кохання...
А маєш в серці трішки згуби-злоби..
А сніг іде...неначе навіжений..
І очі запорошує вітрами..
Я зрозуміла-що не прима сцени..
А усього лиш героїня драми..
Антракт душі..і тихий шепіт залу..
"Чим все закінчиться?""Убивство?Божевілля?"
Я тут стою..з відкритим серцем... мало???
Ми живемо...комусь лише дозвілля...
Сніжинки падають...уже на другу ночі
Ремарки автора...гортаю до кінця
Немає сил.замкнуть до ранку очі...
У зеркалі не бачити лиця..
Бентежні сумніви...та йдіть ви всі до біса...
Не впаду на коліна..хоч і бісер..
Моя вистава знову зупинилась...
Давайте занавіс....нарешті я втомилась...́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270187
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.07.2011
автор: Ростислава