ВІН:
Караван часу ніколи не стишить
Свій невпинний,шалений біг...
Бог знає все і все запише,
Навіть те, чого сказати я не зміг!
Час безжально стікає піском крізь долоні,
У ПРірву,в безвість,в невідомість...
Я ЧУВ раніш але не вірив:
Любов дарує невагомість!
ВОНА:
Голки годинника в порожній спальні...
Тремтять секунди,відриваються поволі.
Вже не потрібні звуки сповідальні
Шалений час летить по видноколі!
У невагомості шукаю порятунку,
Запалюю жорстоких днів вітрила
Якби напитись днів п*янкого трунку!
все ж таки почуття дарують крила....
ВІН:
Любов дарує тобі крила,
але може їх потім забрати...
бо не кожному, моя мила,
доступний дар: вірно кохати!
ВОНА:
так важливо любов бентежну
пронести крізь проблеми й час.
Відшукати радість безмежну,
Всьому світу відкрити Нас!
11 липня 2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269916
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 12.07.2011
автор: Той,що воює з вітряками