Місяць серпиком в небі всміхається
До зорі, що сховалась в імлу.
Жде її, що вона закохається
Й він прийде на сповідь нічну.
В надії горить, промениться яскраво,
Сіє сяйвом стежину до неї свою,
Виглядає її на побачення,
Не згоріти любові вогню.
А вона не спішить, гордовито хизується,
Бо не згодна повірити в правду сумну.
Їх багато на небі на ньго милується,
Та він ніжно кохає її лиш одну.
І в житті так буває, не цінять коханих
Все на світі не вічне, зника,
Та залишуться в серці болючії рани,
Відімруть без взаємності всі почуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269145
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2011
автор: Татьяна Камыш