І знову ніч і я не можу заснути через своїх співпалатників. Мене уже дістали все і всі у цьому бісовому будинку. От так ще недовго і у мене дійсно поїде дах. Чому? Та тут нічого нема культурно-розвиваючого. Ні телевізора (хоча, й справді, звідки там узятись культурі?), ні свіжої преси (хіба що поцупити в санітарів), ні книг (вони-то є, але або для малих дітей, або такі, де 60% сторінок вирвані начисто і про сюжет можна лише здогадуватись)...
Чую, як двері відкриваються, заходять санітари з ще якимось юнаком, поселяють його на сусідню з моєю койку і виходять. Той влягається і я бачу, що він, здається не псих.
- Ей, ти! - шепочу до нього.
- Чого тобі, псих? - чую у відповідь.
- Ні, я не психічно хворий... Мене сюди заперли.
- Так? Я теж не хворий, якщо тобі від цього буде легше.
- А як ти тут опинився?
- Сам прийшов.
Я пхикнув, але відповів:
- Навіщо? Це ж маразм!! Це за межею дурості.
- І що? Так потрібно.
- Ти таки псих...
- Я тут переховуюсь, - після короткої паузи каже хлопець.
- Ти політичний злочинець?
- Ні, я просто злочинець...
Я замовкаю. Нічого так компанія...
- Ні, не бійся. Я не психічно хворий бандит. Я не просто так його на той світ відправив. Було за що. Справді...
- Ну, знаєш... Я не знаю чи є причини через які можна людину "пришити".
- Є. Я через нього з універу вилетів.
- Подумаєш... Ти точно псих.
- Ну думай як хочеш.
- А як ти тут опинився?
- Та я втік вчора з в'язниці... Ото забіг якось сюди... Мене спіймали й подумали, що я псих місцевий... Ну, і повернули назад, сюди. От так.
- Весело... А якщо дізнаються, що ти не псих, а в'язень?
- Тоді й думатиму що робити. Зараз не парюсь щодо цього. Поки що є час.
Після цього він повертається на бік і засинає. А я майже до самого ранку валяюсь на ліжку і вже аж тоді поринаю у сон.
...
За сніданком він сів поруч мене. На мій подив кашу їсть з апетитом.
- Повір, там ще гірше, - каже у виправдання.
Я посміхаюсь у відповідь.
- Ти будеш доїдати? - питає, киваючи на мою кашу, яку я майже не їв.
- Ні, - відповідаю.
Він притягує до себе і мою порцію і протягує мені свій компот:
- Ну, хоч попий, а то дуба даси...
Я з деякими зусиллями над собою допиваю свій компот і п'ю його. Допиваючи, розумію, що це ще непогано.
Мій новий сусід наминає кашу і думає про щось. Хотів би я знати про що...
...
Під час прогулянки в парк мій новий знайомий постійно ходить біля огорожі, щось обмірковує, питає у мене скільки я важу, знову думає і ходить далі.
- Навіщо тобі це все? - запитую у нього.
- План "Б" готую. Навіщо ж іще?
- Зрозуміло... Думаєш зможеш оце все реалізувати?
- А ти навіщо?
- Що-що? - перепитую.
- Ти ж тікаєш зі мною, ні?
Я задумуюсь. Власне, непогана ідея. Мені тут остогидло. Це раз. Я хочу дізнатись навіщо мене сюди заперли. Це два. Ну, і третю причину теж можна придумати, напевне.
- Добре, - відповідаю йому.
Той посміхається і продовжує свої дослідження.
Я не знаю чи вийде щось, але все-таки сподіваюсь, що якось воно буде. Куди вже гірше?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269042
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.07.2011
автор: William Mirovich