А сміх її ізвечора,
Що залишав нерівний слід
настільки рваний і кривавий,
Мене невтомно огортав,
І розриваючись на клапті,
я залишався знов неправий...
О, так чому ж я досі там?!
В ультрамариновому сміху
і у неонових зірках?
Чому застряг у тому менті
І все продовжую топитись
у тому світлі й тих очах?...
А ж ти, богине, знаєш це!
Тоді ти була цілим світом,
єдиним скарбом всіх морів.
Ти знаєш - досі пам'ятаю
І сміх і гріх,
хоч як би не хотів...
Але минулось, все ж минулось...
Повільно, плинко пропадає
твій образ і твоя любов,
Все закривається туманом,
І тільки мучуся питанням:
чи ти смієшся зараз знов?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268888
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2011
автор: M.E.(nachtigall)