Краплини дощу летять стрімко додолу –
Кожна річ в світі ма свою долю.
Мереживо гір карпатського лісу –
Краплина у морі великого світу.
Живе, але сон,
Ніжне, пестливе...
Пилюку з вікон
Дощі геть обмили.
Не справжнє ,як сон,
Таке чарівливе,
Коли воно помре,
То загине красиво.
У тілі тремтить,
Холоне кров у жилах.
Кажуть – це мине,
Та зникне журливо.
Сонячний сміх
Зітре сліди зливи.
Брехати – це гріх:
Ми брешем щосили.
Летить небо синє,
Блистить із вікон.
І я ладна в нього
Занурить свій сон.
Земля наша грішна –
Так кажуть люди,
Що брешуть і вірять,
Що гріха не буде.
Ми брешемо, вірим,
Сміємось – живем.
Лиш в сонці надію
Сховаю тепер.
Ми віримо в казку,
Що лише про нас.
Віру свою занурю
В море окрас.
Ми кажем, що любим,
Тремтимо, бажаєм.
Своє я кохання
В тобі сховаю.
Хмари - різні, чорні і сірі,
У формі зірки і просто білі –
Життя наше дивне і промайне швидко.
Рятуй його поки кінця ще не видно.
Нитки сонця знаходять у волоссі –
Кохання своє ти знайдеш в хаосі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268288
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.07.2011
автор: Роксолана Сова