В потоці потопу, небесного сходу,
Де зорі мовчать ховаючись до схову
За спинами сірих хмар. Я бачу знову
Плетиво з блискавок і чую гріз мову.
Що розбивають небо на друзки чи навпіл,
А Зевс сердиться, йому треба, щоб весло стало,
Він бере свій іржавий ніж і йде за небесний стіл,
І ріже отару хмар за отарою. Мало.
Плачуть зблідлі овечки і ллється іх кров
На земний, виснажений від сонця, покров,
Тільки ліхтарі дивляться в ті озерця,
Що пролилися із їх чистого серця.
І ковтає земля потоки сліз небесних,
Насищає ними трави на полях нещасних,
А ми пройдем по них і під ними просто так
Бо кожен з нас гребти веслом на всі руки мастак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268259
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.07.2011
автор: Макієвська Наталія Є.