Простий поет я , пособі, не Божий Дар.
Не зірка посеред мужів-поетів.
Не Пушкін, не Тарас-Кобзар,
Не маю вдачі і не творчих злетів.
Але заклятим, звісним всім поетам
Слова Некрасова, в докору, я утну –
Писати соромно про золоті тенети,
Коли жебрачество Народу на кону!
О, Україно – матінко моя!
Тебе віками вороги гнобили.
А щирість, доброта твоя,
Саму тебе знівечили, згубили.
А вороги твої знівечили і душу,
І людяність, гостинність задушили.
Про це кричати на весь голос мушу,
Терпіти злочин цей немає сили!
Тому перо моє, загостре, не мовчить.
Тому душа моя благає помсти
І раною кривавою кипить,
А серце калата козацькі тости!
Душа кипить, зривається у відчай.
То знов злітає птахом в Небеса. . .
Життя людей час побуту калічить
І перетворюється набезцінь Краса!
Не хочу розуміти жадність люту,
Гадюкою вповзла що у серця.
І владу, смертю людською, здобуту
Зі злобою, що ллеться край вінця.
Тотальна влада – ворогів мета,
Щоб панувати вічно над рабами.
Нагайкою над спинами зліта,
«Любов до ближнього» - вже зараз і над нами.
А володіти людством – не проблема,
Та запросто душити його вроду,
У влади є потворная ділема:
Жебрачество та шоу для Народу!
На шоу тім розігрують спектакль –
За Україну, мовби, вболівають.
В брехні злорадній кожен є мастак
І ядовиті посмішки на їх обличчах грають.
У демократів грають кожної доби.
Та офіційно «слуги» є Народу.
Грабіжники і злодії – жлоби,
Свою примножують «елітную породу».
Еліта владная – це жадність рід від роду!
Жадоба, ненависть породжують і лють.
До України лють і до її Народу,
На них відверто з усмішкой плюють!
Ці злодії живуть, ще на землі, в Раю –
У омуті освяченого свинства.
Допоки люди не очистять кров свою,
Від лизоблюдства, та байдужісті та рабства!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268191
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.07.2011
автор: Артур Седой