Шукаю слово, що змиває гріх
І ніжністю й любов’ю запалає,
Між слів величних, грізних, чарівних…
Але з живих, на жаль, його нiхто не знає.
Воно загинуло з волхвами, – каже нiч,
В вогнях, якими iдолiв спалили.
Знання минулого безцiнна в свiтi рiч,
Та забуттям укрилися могили.
Минулого для нас не зберегли,
Стирали пам’ять жадiбнi заграви,
Дух старовинний рідної землі
Вбирали в себе шовковисті трави.
Гіркий полин і м’ята запашна,
Калина – символ давній України,
Тополя, і нескорена й сумна
Стоїть ще там, де височать руїни.
Ганьба, ганьба! знов вiтер шепотить,
Чи прадідів ви славних рiднi дiти?
До нас той вiтер з поля долетить -
Щоб ми могли минуле зрозумiти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267666
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.06.2011
автор: Ерох2