О, це так боляче
осіннім проминанням
себе поранити навік.
І прийдуть весни,
як пора остання
і скажуть:
'' Ми скінченний лік''
А як тоді ?
Який шукати простір
для семибарвних днів.
Бо кожен день
найтонша форма
твоїх спазмованих видінь.
Надійде час
нічний володар сонця
запрагне відчаю і сліз.
Бо що,коли німе осоння
зелено-карих весен
спить?
Отак приходить сніг -
нечутно і квапливо
і стиглий жаль
на коси покладе.
Моя весна,
моє осіннє диво...
Так входить вічність
пошепки у день.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267580
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.06.2011
автор: Лілія Демидюк