Сьогодні минає 32 роки по смерті найдорожчої на землі людини - нашої лебідки, нашої матусі.. Сумуємо і досі.. Сумуватимемо вічно...усі п"ятеро дітей (син і чотири доньки)..
Роки летять.. сьогодні - тридцять два..
Невпинний час і невблаганна дійсність..
І часу плин, а не лишень слова,
розмежував - життя .. і потойбічність..
Два береги розкраяли буття..
Там не ріка.. а поминальні свічі..
На нашій стороні - земне життя,
а на твоєму, мамо, берег-вічність..
Невпинний час..Але не в тому річ.
Роки любові нашої не збавлять
і ми гуртом між поминальних свіч
вплетемо вічну, незгасиму пам"ять..
А ти не гасни, нам весь час світи
яснИм вогнем, на промінь сонця схожим..
Ми знаємо, що ти серед святих
перебуваєш там.. у царстві Божім..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11106285382
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267485
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.06.2011
автор: Любов Іванова