Вишнева хвиля подолу сукні
грайливо хлюпне на білу гальку
моїх статичних, як спека, пальців.
Зісмикне бязеву порохняву,
та ступні навіть не ворухнуться,
і хвиля ніяково відрине –
до рифів виточених гомілок,
де і затихне до новолуння.
Лише десяток забутих крапель
зоставить літепло вишневіти
в окрайних вищербинах породи.
Вони і знадять зустрічне сонце,
таке допитливе і кудлате,
повзком наблизитись до підошов
(остерігається, халамидне!)
і доторкнутися носом нігтів
з лискучим лаком – таки не вишні.
Погляне боязко, облизнеться,
опісля чого вологим писком
уткнеться м’яко у міжкоління
і буде сопки вбирати запах
терпкої солі тонкої хвилі
подолу моря моєї сукні.
Занурить пичку в червоні води
і набереться тієї барви
по саму шию…Обтрусить зайве
на перехожі поважні хмари,
(такі бундючні, що неможливо
було над ними не посміятись)
а потім квапно зірветься з місця,
махне калачиком на добраніч
і понесеться широким небом,
туди, де сходяться всі дороги,
де починається кожна хвиля,
де зачекався уже Хазяїн.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267385
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.06.2011
автор: Tara Maa