А віриш, мені здалося -
відкинув у бік Бог п’яльця,
занурив в моє волосся
твої невагомі пальці.
твоїми вустами втішно
залишив на шкірі рани.
і те, що не стало віршем
зрослося його нитками.
слова розімкнули коло
в провалля зійшли луною,
але візерунки долі
не стали для тебе мною.
хай п’яльця знайде і вирве
орнаментів мертві квіти,
бо ти не заповнив прірви -
собою її поглибив.
я знаю, що стане гірше -
тому вчусь тримати спину.
а віриш – немає сліз вже,
лише роздирають рими…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267327
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2011
автор: Ольга Кричинська