Бути? Не бути… Набуте в дорозі
Муляє плечі, тягне у розпач…
Плаче печальними мріями розум
Пекло душі поглинає нас.
Повінь
Ні, не весни, а набутих невтілень
Тілу не дасть відпочити допоки
Мучити будуть вчорашні провини,
Винними ріками витече кров з нас.
Пекло душі – найстрашніша покара.
Сумніви віри, помилки долі…
Зашморгом волі
Поволі
Знедолені і
Пересичені трутні
Бити, питати, судитимуть строго
За власні гріхи,
За нездійснені мрії.
Сльози Марії впадуть попід ноги,
Покотяться голови:
Викрики, ловИ!
Треба щоб вижив,
Щоб вижав це поле,
Тобою засіяне маком кривавим.
Просто не хочеться жити в безодні.
Пекло душі заповняє весь простір.
Спазми думок переповнюють мозок,
Спокуса молитви вповзає між ребра.
Так треба.
Так треба – хтось каже.
Кому це так треба?
Хтось в’яже,
Хтось ріже…
І свіже повітря уже не рятує,
І кров не нуртує. На кінчику бритви
Лиш сльози молитви.
Чи сила
Молитви?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267316
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.06.2011
автор: Василь Кузан