Вже поночі. Фіранка. Крізь скляні очі
Світять ліхтарики, а сірі пасма кіс
М'якими лапками в них стукають, муркочуть.
Лоскочуть душу, мережками впиваються до сліз,
Вирвати хочуть . Я визнаю. Самотність визнаю
Не хочу, та чи й мушу, безмежна хвиля підступає,
Спогад навіює, штовхає, розбити хоче, колихає.
Не спиться їй в холодну ніч, намокла стеля,
Залізти б у спекотну піч, зловити іскорку тепла,
Імла. Лише імла...Безформенна зруйнована імла
Посеред ночі, крізь неї жевріють, немов дві зіроньки
Такі ж самотні непідступні повні лукавства чисті очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267193
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2011
автор: Ольга Ратинська