Пустота...
Така незбагненно висока пустота,
Крила обрубані, тебе нема...
Стою я над прірвою, лиш крок оступитись,
Збагнути, подумати у морі втопитись,
У морі смутку, відчаю, терпіння, і болю,
Такому шаленному, і такому чужому,
Почути лиш голос, назад оглянутись,
Красивим світанком з тобою проснутись,
З невимовною ніжністю до тебе торкнутись,
І беззаперечно тобі посміхнутись. ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267049
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2011
автор: alex86