Cивіють тіні, сивіють кості.
Cиніє вовку прорвана осінь.
Точиться кров, мов кленова живиця,
Пійманий вий наче лик проявився
аж до східмісяця. Меркне й східсонце.
Котиться заходу сходження вовче.
Ран не злічити. Вмию в Каялі
кволу облуду. Стеляться яслі,
ду́ші у крижмі. Порох скресає.
Як воно, бачити небо востаннє?
Світу стояти завше за нами,
Поки ще хмари блукають в заплаві,
Доки самітників в зграях багато,
Кожне світання сповите блідаве
Криком і співом. Тихе сфумато.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266354
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.06.2011
автор: Бука