Сухим дощем упала невідомість,
Поглинулась землею мертвих мрій.
Жаркі вітри розпилюють свідомість
З її пилин здіймають буревій.
Мовчить душа, заслонена промінням
Холодних зір. Заріс Чумацький шлях
Колючим і отруєним корінням.
В руїнах місяць завмирає... Крах…
Замкнулись в лабіринті всі маршрути,
Де серце в небо падало з землі,
І простору блукань не осягнути –
Вся правда переплуталась в імлі.
Ця північ стала вічністю поразок,
Німих страхів і прикрих помилок.
Мовчить душа. Не бачить. І не знає,
Куди веде, мабуть, останній крок?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265954
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.06.2011
автор: Лілія Ніколаєнко