В саду, де виходу немає,
Блукала серед квітів я.
Наповнена безвихідем, відчаєм,
Шукала шлях, якого там немає.
Мені здавалося, що те життя – нещастя
Наповнене журби і сліз
Хоч, було там трохи щастя,
Але там більше було гріз.
Всі друзі відвернулися від мене,
Я не була така як всі
І розуміла, що не від себе,
Залежна я у цім житті.
Ридала часто я в подушку,
Ховаючись від світу «злих»
Не розуміючи чому так,
У деяких це викликало сміх.
А коли плакати хотілося на людях,
Сльозу гірку могла пустити я,
Та витирала її вміло й швидко,
Сказавши, що сльози нема.
А в серці біль була, нестримна мука,
Страждала я від того, що була сама.
Вже в голові лунала така думка,
Що сенсу жити вже нема.
Нема нікого в цьому світі,
Кому потрібна була я
Ніхто не помічав моєї муки
Я думала, що доля це моя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265844
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.06.2011
автор: Аndante