Місяць в небі,
Зорі в небі
Сяють над ланами.
Кине місяць срібним оком
Над всіма полями,
Гляне в луг – верба схилившись
Стала над водою,
Милується свею вродою,
Омившись росою,
Віття в воду похилила,
Ніби вона плаче.
Що забув ти біля неї
Завзятий козаче,
Що чекаєш опівночі,
Ставши під вербою?
Чого сяють твої очі
Пізньою порою ?
Вітер свище,
Мчить по полю,
Вербу все гойдає...
"Де ж ділась дівчинонька
Що мене кохає?
Чи схололо її серце,
Чи мене забула,
Що ж не йде сюди так довго?
Може не збагнула,
Що я буду тут стояти
Пізньою порою....
Чом ти, вербо, губиш листя
Поміж осокою?"
Притиснув її рукою,
Як тую дівчину.
"Я без неї в світі цьому,
Як в полі билина.
Не знайдеться у місяця
Свеї половини,
А чи знайде її серце,
Вербонько, скажи-но ?”
Місяць в небі,
Зорі в небі,
Сяють над ланами,
Чути пісню дівочую,
Ллється над полями,
Котиться дрібним відлунком
Аж у ту долину,
Де козак схилившися,
Чекає дівчину….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2011
автор: Юрась Пухнастий