Так хочеться душі самотності,
Якогось затишку і спокою:
Вже треба зняти маску гордості -
Вершина видалась високою.
Хотілося кохання вічного,
Хотілось щастя їй безмежного.
Кохання світлого, не грішного
І щастя ніжно-обережного.
Та тільки сталося інакше все:
Кохання вкрала й не покаялась,
А щастя не безмежне, а пусте,
Бо ним, як іграшкою бавилась.
І не помітила, як іграшка
Вже стала зовсім не потрібною.
Від щастя залишилась нишпорка,
Від павутиння ставши срібною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264649
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.06.2011
автор: Радченко