Жора, грів душу учора... рве думки, сьогодні, -
Де, з ким никав...В його Дори, слів колючих, сотні, -
Ними в"їдливо шпигає, аж до кісток длуба, -
Він, в напруженні, душевнім, шкребе свого лоба...
- Ну, прочухався, - озвучуй, хто я і яка я, -
За який мідяк продав би... і, - хто така Тая!..
Пролий фарби та ясніші, щоб все було видно, -
Намалюй нову картину ... стара вже набридла...
Він, не так їй, як собі, (аби думку не згубить), -
З тріску, з жару в голові, вмить, почав "кисіль" варить:
- Тьху, здуріла моя жінка... голова й два вуха, -
Який мідяк, яка Тая, - то ж все медовуха!
Ти повинна зрозуміти і давно засвоїть,
Що горілка, чоловіка, - в мавпу перекроїть...
- Це, - було помітно, вчора!.. і, - віником, прямо,
Дурість з нього вимітала... привела до тями,
Та, однак, він не згадав... чи гнав, оте, від себе,
Як заліз до песа в буду... вив на святе Небо...
-------------------------------------------------------------
Отакі справи, народ... Пить горілку - треба вміти...
Краще, взагалі не пить, - без неї можна жити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264384
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2011
автор: grycha