Під музику дощу я пишу ці рядки,
І допиваючи уже холодну каву,
Відтворюю дитинства сторінки:
Не було горя там, і болі, і обману.
Час не стає десь посеред дороги,
І як би не хотілось зупинить,
Я не зупиню, я не маю змоги,
Час невблаганний, він просто летить.
А як мені б хотілось повернуть
Щасливі усмішки, що зовсім не лукавлять.
Та серце тихо каже: «Ти забудь!
Кого твої думки тепер цікавлять?»
А справді, хто ж тепер цікавиться минулим?
Усі тепер за модою спішать.
Усе пройшло, табу, давно це було.
Не знаю як же сьогодення наздогнать.
Не вмію жити сьогоденням, от і все.
Немов залишилась наївним ще дитям.
Чомусь для мене надто все складне.
Змиритися не можу із життям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264343
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2011
автор: Olko