Де ще відчуєш стільки ласки,
Як у її словах?
Ніколи не забуду казки,
Якою водили Ви мене по снах.
З її очей сльоза, що серце губить-
Це те, що зву я словом «страх»..
Так ніжно вона нас голубить,
Як пташенят дбайливий птах.
Хочу до віку дякувати, мамо,
Що Ви дали мені буття,
І дарувати квіти, що пахнуть п’яно
За те, що вчили, що таке життя..
Пробач, матусю,
За всі сварки, біль, образи,
За тебе я щовечора молюся.
Я Вас люблю і згадую щоразу..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263832
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2011
автор: Світті