Усе чудово. Плачу за Тобою.
Тихенько плачу. Так, щоб не почули.
Моя душа — єдиний мій притулок.
Бо я — самотній. Нас уже не двоє.
Прекрасно все. Живу, щоб не померти.
Живу, щоб дочекатись. Але ч́ого?
До мене рідного чи до чужого
Ти повернешся? Рідна. Мила. Вперта...
Я кицькою Тебе назвав невчасно.
Сказав дурне, мабуть, у злу хвилину.
Тепер зі мною гіркота полину.
Ти в мандри рушила. А я — нещасний.
В кохання вірив... Вірю і сьогодні.
Не двоє нас — бо ми одне. Суцільне.
Життя роз'єднує? А ми зіллємось щільно,
З'єднаємось і будем не самотні.
Насправді, все чудово. Я не плачу.
Зітхаю тільки. Що ж, я — не залізний.
Та для кохання не буває пізно.
Я жду Тебе, солодку і гарячу.
Я жду Тебе. Та Ти це знаєш, мила.
Кохана, рідна, найдорожча жінка.
Не плач і Ти, а краще смійся дзвінко,
Щоб радість у житті не загубила.
Та інколи зітхай. Твоє зітхання
У сни мої прийде, як ніжний шепіт,
Й на древо сну моє сумне нащепить
Прекрасні паростки солодкого кохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263533
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2011
автор: Єгор Юкрамов