Додому ми їхали майже в повній темряві. На щастя дороги були майже порожні. Лиш де-не-де були самотні авто та мотоциклісти.
Вероніка увімкнула радіо. Там якраз була пісня гурту «С.К.А.Й.» та Гайтани.
Вероніка посміхнулась та разом з Віктором почали підспівувати співакам:
Як холодно без тебе, сумно як -
Заплаканії вікна.
З тобою бути мій таємний знак,
Що жити без тебе ніяк не звикну.
Так холодно коли тебе нема -
Без сонця не воскресну.
Бо в серці залишилася зима,
А над тобою теплі весни.
І приспів з жестикуляцією:
Не йди! Не йди! Не йди!..
- ОБЕРЕЖНО!! – крикнув Андрій. – Дорога!!
Віктор різко кинув погляд і крутнув руль вправо. Машина проїхала кілька метрів і зупинилась.
- Якого біса?! – лайнувся Віктор і вийшовши з авто рушив до трьох машин, які стояли поперек дороги.
Я пішов слідом. Андрій з Веронікою залишились всередині авто.
За рядом з машин стояла група людей в шкіряних та спортивних куртках, потім ще три машини. Вони лаялись, щось доводили і кудись один одного посилали.
- Хлопці, звільніть дорогу, га? – кинув Віктор, обійшовши машини. – Їхати треба. Чого ви тут перегородили?
- Ну, то й їдь! – відказав крайній і плюнув собі під ноги. – Що ми, не пускаємо тебе?
- Ваші авто не дають проїхати…
- І що? – посміхнувся той.
- Та досить, чого ти? Віджени крайню тачку, - кинув хтось з натовпу.
Очевидно, крикнув хтось вагомий, бо крайній похитав головою, пішов, сів у джип і відігнав трохи вбік.
- Давайте, їдьте! Тільки швидко! – кинув він.
Ми сіли в свою машину. Віктор завів мотор і авто поволі поїхало повз людей в куртках і кілька джипів. Я кинув оком по натовпу.
- Глянь, Вік! Он той хлопець в синіх джинсах! Пам’ятаєш його?
- Так! – глянув Віктор. - З нами на курсах був! Влад, по-моєму…
Той, на кого ми дивились, глянув в наш бік і по очам ми зрозуміли, що і він нас впізнав. Ми синхронно відвернулись убік, так як уже виїжджали з оточення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263497
Рубрика: Поема
дата надходження 05.06.2011
автор: William Mirovich