Живу в полоні, мов у загоні коні,
Хіба ж я кобилиця? Я дівка білолиця,
Я вогонь! Я схожа на жар птицю,
Та ось знайшовся хлопець бравий,
Кліщами дверці відкрутив, і відпустив...
Лечу, лечу я і гадаю, може хтось знизу
Цілить, з кулемета, зіб'є і не дізнаюсь
Куди летіла, навіщо і до кого, а, може
Хай уб'є, може й не варто жити? Ой!
Повернусь до клітки, та до дому,
І повернулась, А удома...
На мене клітка не чекала, зачинені дверцята,
За ними пташечка малесенька співала.
Тоді я зрозуміла, я волю відходила, та дещо загубила,
Тепер згораю на балконі, навіщо воля та мені?
Коли сама, коли так холодно, коли немає теплої долоні -
Без неї я ще в гіршому полоні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263140
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2011
автор: Ольга Ратинська