Гудить автобус, хтось спішить,
У когось море справ кипить.
Десь гавка пес, сміється хтось,
Напевне, радість є в когось.
Ще всі віконця не стемніли
У тон тернопільської ночі.
Ще всі серденька не зітліли,
Душа іскрить і спать не хоче.
Десь хлопець йде по тротуару -
Проблеми жити не дають.
Борги. Погрози. Ті долари
Засіли в голову і жмуть.
А тут стоїть старець убогий!
Він очі в землю навернув.
Його відкрита лиш долоня.
Яким колись в житті він був?
А, може, був він бізнесменом,
Як хлопець той, що так хотів
Щасливим бути, та з грошима
Знайти він радість не зумів.
Вони його в полон узяли,
У свої павутиння справ.
І так йому байдуже стало,
Що поблизу старий стояв.
Нехай прохає, доробився
Така йому, напевне, кара!
І той юнак не додивився,
Що той старець – то правда яра!
Що гроші – то пустеє діло,
То папірці, що крутять тілом!
Лише душа одна страждає,
Простого світла вимагає.
Не треба в світі цім спішити
Ставать багатим і відразу,
Бо може так нас закрутити,
Що лишаться одні образи.
Господь про всіх нас ніжно дбає!
Щебечуть взимку снігурі,
Але не плачуть, не зітхають
Найщасливіші на землі!
Ти чуєш, десь співає пташка?
Ось за вікном щебече нам!
Ну, а чого ж зітхає важко
Отой бідненький стариган?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263115
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.06.2011
автор: Olya Savchuk