Пам’ятаю, давно це було:
Ще студентом я жив у столиці.
Як достигнуть смачні полуниці,
Приїжджав я додому в село.
І коли зацвітуть чебреці,
Я вертався до рідної хати,
А назустріч спішила вже мати, -
Усміх щирий на добрім лиці.
Поцілую у сивий висок,
З "Дипломата" я викладу речі,
І накину матусі на плечі
Свій дарунок - терновий платок.
І зрадлива, пекуча сльоза
На вдовиних очах заблищала.
Мама витерла їх і сказала:
"Це не сльози, а Божа роса"
По обіду піду у садок
Відпочити - втомився з дороги, -
Там, де вишні рясні і розлогі,
Я від спеки знайду холодок.
Я на трави пахучі впаду,
Буду пити їх трунок духмяний
І лежатиму довго, мов п’яний,
В материнськім вишневім саду.
Той вишневий садок навесні
Разом з мамою ми посадили
В пам'ять тих, хто лягли у могили
На останній, великій війні.
02.06.2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262970
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2011
автор: Микола Верещака