Шоста осінь байдужої вічності,
Шоста осінь пекучого болю,
Шоста осінь болючої дійсності...
Як же скучила я за тобою!
Шепочу ті слова, що не сказані:
"Ти моя найрідніша людина.
Чимсь невидимим, мамо, ми зв"язані,
Хоч твоя й обірвалась стежина".
Твою стежку снігами засипало,
Моє серце морози скували.
Так раптово розлука нам випала,
На яку ми ніяк не чекали.
Ти востаннє мені посміхнулася...
На чоло ти поклала долоню.
Я об погляд твій, ніби спіткнулася,
Бо побачила вічність холодну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262786
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.06.2011
автор: Радченко