Закоханий… Та що казати...
Напевно я приречений страждати.
Страждання що вбиває, суцільне як суцілля,
Важке і не приємне, як похмілля…
Je vous le dis, Irene
Je t’aime! Est-ce un problem?
Le desespoir est l’element,
C’est ma raccommodement...
Безмежна кількість почуттів,
Глибоких і п’янких, як дух морів….
Я ловлю їх, сплітаю.
Виходить щось заплутане. Не знаю…
Проститись хочу і піти.
Про все забути! І втекти,
І бігти, бігти без зупинок,
Хоч все життя. Життя – годинник…
А потім – впасти від безсилля…
Померти раз.. і вдруге…
До чого всі зусилля?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262708
Рубрика: Присвячення
дата надходження 31.05.2011
автор: Евгения Колчина