Я ненавиджу тебе, одноманітність…
Ненавиджу тебе! Знову повторюю…
В школі всі вивчають наївність…
А зараз? Всі просто стали хворі…
А як же нам важко всім не сивіти…
І плакати через болючі зап’ястя…
Твоя «одежа» лоскоче мої лікті…
Хоча мені тільки дев’ятнадцять
Знищу тебе! Все одно, хто проти
І мене не бентежить хто твої знайомі…
Я не цікавлюся яка в тебе врода,
І не бентежать твої минулі долі
Знищу! Я покажу, тобі де ворота…
Як сивіють, і як з’являється стрес
Ми матимемо тільки тоді спокій!
Це і є твій Нюрнберзький процес!
Хех…І не тільки! Та ще гірше…
Знаєш, я рідко буваю жорстоким
Подеколи, пишу прозу та вірші…
Але ти мене з’їдаєш зі всіх боків…
Я не маю револьвера! На жаль!
Але мені і дозвіл не потрібний!
Хтось допоможе звільнити край?
Хтось пам’ятає як це бути вільним!?
Скандують «гроші, гроші, гроші»!
На дворі! Бачиш, не тільки я злюся…
Не лише на мені з’являються зморшки
Таки не один я вимагаю революцій!
Мабуть ти вже готова програвати?
Ще не вільні, але ми таки сильні…
Незабаром, відчуєш що таке грати
А ще краще, що таке могила…
От і війна! Зайве поки залишимо…
На дворі ще «дворянське» сміття
За мить ми нові рядки напишемо…
«А ми вже насолоджуємося життям…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262639
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.05.2011
автор: Антон Геч